Історія міста

Грізні роки війни (1941-1945 рр.)

Частина 5

Мирну працю людей перервала страшна звістка про напад гітлерівської Німеччини. Нахабно ввірвавшись в спокійне життя, посунула чорна хмара війни, щоб пролитися на землю дощем сліз, вогню горя і крові. Першою про цю страшну звістку дізналася Раїса Борисівна Шор, яка працювала старшою телефоністкою вузла зв'язку і чергувала на комутаторі в ніч на 22 червня. Прийняла цю звістку о 6 годині ранку і військовим позивним сигналом „89" відразу фактично почала мобілізацію в районі, передавши його вищим посадовим особам. З цього часу телефоністи були переведені на казармене становище.

21 червня на вулиці Леніна, а 22-23 по селах відбулися багатолюдні мітинги, на яких трудящі висловлювали готовність зробити все для перемоги. Мітинги і збори пройшли на всіх підприємствах, в усіх закладах і господарствах. В резолюції, прийнятій на одному з них говорилось: „Ми, колгоспники колгоспу імені 15-ї Сивашскої дивізії зобов'язуємось своєчасно зібрати багатий урожай, виконати всі державні зобов'язання і здати продукцію авансом за 1942 рік. Ми зобов'язуємось охороняти все наше майно, хліб від варварів. Жоден парашутист не залишиться живим, коли він спуститься на нашу землю".

В перший же день війни в райвійськкомат надійшло десятки заяв від людей різних професій і віку з проханням відправити на фронт. В перші дні війни в народне ополчен­ня записалось 791 чол., з них 166 жінок. Групами молоді чоловіки прямували на збірний пункт військкомату (колишній корпус СШ №1 по вулиці Кірова). А поряд у двоповерховому будинку розмістилась казарма. До вечора її заселяли, а вночі в сторону станції прямували колони ново­бранців. Для сотень новобужан той шлях по рідній землі був останнім. Щодня на фронт йшли загони, та жодного дня не припинявся випуск продукції на підприємствах. Трудова доблесть стала масовою, знаходила найрізноманітніші прояви, зароджувались нові форми змагання. Набирав поширення рух „двохсотенників", „трьохсотенників", які виконували завдання на 200-300%. Основним завданням було зібрати врожай, евакуювати сільськогосподарську техніку і худобу. Тих, хто пішов на фронт замінили жінки і діти.

Перші дні ЗО трактористів Софіївської МТС пішли на фронт, на другий день трактори в поле вивели жінки. В газеті „Південна правда" за 1941 рік писалось: „Трактори­сти МТС району пішли на фронт, щоб бити ворога. їх місце зайняли дівчата і жінки. Євдокія Співак, Галя Сміян, Тетяна Чорна подали заяви директору Софіївської МТС, щоб їх зачислили трактористками і передали їм трактори,

61на яких працювали їх чоловіки, що пішли на фронт. Прохання всіх трьох патріоток задоволені. Сіли на трактори колгоспниці Маруся Підгорна, Ольга Бложенка, Віра Ластовецька, Надя Суслова, Соня Зубенко, Марія Федоренко, Ольга Зігун, а також багато інших. Молоді трактористки Люба Качуренко і Ліда Воєвода виконують норми виробітку на 140-150%. В Софіївській МТС 10 жінок вже працюють на тракторах, готові прийняти трактори ще 26 дівчат і жінок, 22 жінки й дівчини готові взяти в свої руки штурвали комбайнів. Це величезне трудове піднесення дозволило МТС району організувати безперебійну роботу всього тракторного парку і створити резерв трактористів".

Коли до села підійшли фашисти, дівчата розібрали трактори, змастили і заховали деталі. Війна занесла Віру Григорівну Матвієнко в Оренбурзьку область з 4-ма дітьми (10-20 років). Пройшла дороги евакуації з дітьми під розривами бомб. В евакуації виробляла двійні норми, а коли повернулася — знову сіла за комбайн.

Вчителі Баратівської школи звернулися до всіх вчителів перервати відпустку і надати допомогу колгоспникам у збиранні врожаю. Трудящі району включились у всенарод­ний патріотичний рух по збору коштів для потреб фронту.