Історія міста

сторінка 4

Надзвичайно цінний матеріал розкопок пізньої палеолітичної стоянки в степу біля р. Сагайдак. Стоянка розташовувалась на лівому березі р. Інгул на 200 м вище в падіння в неї притоки Сагайдак. На дослідженій площадці культурні залишки мали три горизонти на глибині 0,5- 1 м , 2,2 і 2,6 м . Це свідчення того, що люди жили тут протягом довгого часу. Предмети з кремнію всіх трьох горизонтів відрізняються як кількістю, так і якістю обробки і типів знарядь праці. Відкрито шість побутових комплексів, які визначалися по слідах попелу від вогнищ та камінням навколо нього, скупченням відщепів, мікропластинок з кремнію, часто перепалених кісток носорога, зубра, бика, коня. Тільки в нижньому культурному горизонті знайдено майже 1500 кременів, з яких були виготовлені знаряд­дя праці та побуту. Деякі з них характерні тільки для цього поселення.

Вивчення пам'ятників кам'яного віку на невеликій ділянці берегових терас р. Інгул показує досить густу заселеність цього краю в епоху палеоліту та мезоліту. З початком освоєння металу, спочатку міді, а потім бронзи (ІУ-ИІ тис. до н. є.) розвиток продуктивних сил прискорюється. Основною формою господарської діяльності стає скотарство. В епоху міді-бронзи на всій території збільшується кількість населення. Стоянки цього часу виявлені біля сіл Баратівка, Розанівка, Пелагеївка, Майорівка, біля самого міста.

Приручення коня і поява візків в епоху міді-бронзи дозволила швидко пересуватися на великі відстані, що сприяло більш тісному контакту між племенами, поширенню культурних та господарських досягнень, при­скорювало процес виникнення нових етнічних утворень.

В III тисячолітті до н. є. зі сходу прийшли племена явної культури, які залишили після себе багаточисленні монументальні погребальні пам'ятники — кургани. Таких курганів розкопано декілька і кожен дав багато цінного матеріалу. Один біля с. Софіївки (неподалік від греблі) курган був насипаний близько 4 тис. років тому, мав близько 20 поховань доби міді-бронзи. Вони розповідають про різні обряди тих чи інших племен, що жили на цій території. Поховання належать до трьох періодів бронзи: раннього, середнього і пізнього. В епоху міді-бронзи людей ховали в прямокутних ямах, причому, ями копали палками. В похованнях цього часу на кургані дуже добре збереглись сліди від ударів дерев'яних інструментів. Покійника клали на спину з підігнутими ногами або на бік скорченим. Вважалось, що якщо людина в череві своєї матері знаходилась в такому положенні, то вона повинна піти в черево матері-землі теж так. Зверху засипали або фарбували покійника вохрою. Червоний колір вохри — колір сонця, вогню і крові символізував життя, світло, очищення. Наші предки вважали, що шлях у потойбічний світ дуже далекий і поруч з покійником або ставили посуд з їжею, або клали шматок м'яса для того, щоб покійник у дорозі міг перекусити.

Особливо цікаве поховання, очевидно, знатного воїна, який заслуговував особливих почестей. Десь всередині III тис. до н. є. скотарі поховали одноплемінника за звичаями своїх культових обрядів. Поруч поклали його зброю і наконечник кам'яного списа. Над поховальною ямою поруч з важкою кам'яною плитою, яка перекривала могилу поклали колеса від дерев'яного воза. За віруваннями наших предків померлий продовжував ман­дри і в потойбічному світі. Це досить рідкісна знахідка. Вона доводить, що в той час люди вже їздили на возах, використовуючи тяглову силу тварин, тобто вказувала на розвиток скотарства.

Дуже цікаве парне поховання чоловіка і жінки з трепанацією черепів, яке за багатьма ознаками відноситься до епохи пізньої бронзи (кінець II тис. до н. є.). Отже ще 3 тис. років тому люди здійснювали складні хірургічні операції.

Пізніше всі інші племена для своїх поховань використовували кургани племен ямної культури. Кургани, як правило, будувались на найвищому місці на водорозділі. Якщо подумки прибрати сучасні лісополоси, то з одного кургану видно інші в радіусі 30 км .

 

 

 

 

 

 

 

Історія в одному документ